ДО ІСТОРІЇ ЄВРЕЇВ НА ГОРОДИЩИНІ


Витяги із книги Володимира Чоса

 «Городище: велика історія маленького міста»

про єврейську громаду міста

        Із книги 1852 року «Статистичний опис Київської губернії», виданої губернатором Іваном Фундуклеєм, дізнаємося, що у Городищі проживало… 295 євреїв. [с. 27]

         Кілька культових споруд мали місцеві євреї. Станом на 30 листопада 1905 року у Городищі діяли синагога (центр релігійного життя іудейської громади), клойз (приміщення для вивчення Талмуду), бет-гамедраш (місце вивчення Тори). Містилися вони у центрі містечка, на Корсунській вулиці та на Миколаївці.  [с. 32]

        Навіть сьогодні на будівлі районного військкомату можна розгледіти викладений цеглою напис «Еврейская больница». Вона була зведена 1910 року. У 1912 році лікарня стала земською. Працювали 2 лікаря, 2 фельдшера, діяла аптека, аптечний склад. Провізором спочатку був Фертман, а потім Роміс. [с. 93]

СКАН ЄВРЕЇ

Сучасне приміщення військкомату у м. Городищі, на фронтоні викладено цеглою «1910, Еврейская больница»

         В Городищі працювали фотографи, переважно євреї: М.М. Хмельницький, К.А. Іванов, М.Б. Фріденталь, Манусов, Солящанская, Х.Р. Ленінський, Гіршогорін. [с. 95]

         Населення Городища, як свідчать історичні матеріали, поділялося на селян, що проживали переважно по окраїнах; Євреїв, які компактно оселилися у центрі містечка (по ліву сторону нинішньої вулиці Миру, починаючи від обеліску і до виїзду з міста – нинішнього автовокзалу)… [с. 99]

         Євреї проживали компактно, хати будували щільно одна біля одної. Подвір’я були маленькі, часто спільні на кілька родин. Підсобного господарства не тримали. Внутрішній устрій хати визначався родом заняття власника. В хатах була тіснява, чистотою, за дуже невеликим винятком, не вирізнялися. Але якими б бідними та занехаяними не були єврейські хати, серед них не було жодної під солом’яною стріхою. Побут євреїв мало чим відрізнявся від побуту робітників – вони теж багато працювали. Старші люди відвідували синагогу, молодь виходила в центр містечка. Між українцями та євреями відзначалося    мирне співіснування, було багато приятелів, навіть поодинокі змішані шлюби. Особливістю побуту євреїв було шанування суботи. Такого дня нічого не робили, взимку навіть не топили груби, а наймали для цього українських дітей, за гроші звичайно. [с. 106]

СКАН ЄВРЕЇ 2

Фото центру Городища часів реконструкції міста першої половини 60-х рр. ХХ ст.                                                    На задньому плані колишній будинок заможного єврея Салтанова

 

Єврейське населення у місцевих легендах

Каплиця (гора, cело Орловець Городищенський район)

У Городищенському районі, в селі Орловець, є гора, яка по-місцевому називається „Каплиця”. З нею пов’язана одна вельми цікава історія.
Було це років чотириста чи п’ятсот тому. Тоді, в центральній частині села жили переважно пани та євреї. Там була базарна площа, рундуки, а понад ставком навіть вертілася карусель. І центр називався „Містечко”. Селяни ж українці жили далі від центру і по окраїнах.

І от однієї ночі стався сильний гуркіт і шум, а з-під землі почулися церковні дзвони. На верху гори розступилася земля і на поверхню почали підніматися хрест, купол… І так з’явилася невеличка церква-капличка! Іудеям, які не сприймають православну віру, це ох як не сподобалось! Вони почали на церкву кричати, плюватися, показувати кулаки… Через таке ставлення вона знову опустилася під землю. А на тому місці з’явилася заглибина в метр глибиною і метрів п’ять в діаметрі. А в її центрі забило джерело.
Простих українців, селян-християн ця подія надзвичайно схвилювала. Люди зрозуміли, що це був Божий знак. Вони встановили на тому місці дерев’яний хрест і один чоловік щовечора запалював там лампадку. А над джерелом зробили криничку, яка ще довго напувала спраглих чистою, смачною водою. Саму ж гору стали називати Каплицею. 

Голокост на Городищині

 Історія Єврейської могили у Млієві

(за спогадами старожилів села)

Близько сьомого кілометра траси Городище-Черкаси у селі Мліїв є могила. Місцеві жителі називають її єврейською. Її довжина сягає близько 46 метрів.  На могилі  пам’ятний знак із написом: «Братская могила граждан города Городища и других районов, растрелянных немецкими фашистами в 1942 году».  Ошатні тополі тихо шепочуться над нею, ніби чатують… Щороку, у День визволення села Мліїв –  9 лютого 1944 р., та на День Перемоги 9 травня, до могили кладуть вінки і квіти. Місцеві жителі, які живуть поруч, порядкують біля неї: обрізають сухе гілля з тополь, прибирають листя…

         Ніби все правильно. Та, немов ріка, спливають роки і, мабуть, до скупих офіційних відомостей про цю пам’ятку жертвам нацистського свавілля варто додати спогади мліївчан.

         Записано зі слів жительки  с. Мліїв Бублій Ніни Прокопівни, 92 роки.

– У повоєнні роки до середини 60-х років я працювала медсестрою у Мліївській лікарні. Серед хворих часто виникали розмови про війну. З цих розмов я знаю про трагедію, яка сталася на тому місті під час війни, небагато. Та й ніхто багато не знає, адже свідків не було.

         Коли німці увійшли в Мліїв, вони встановили свій «новий» порядок. Самі німці у Мліїв лише наїжджали, а у селі порядкували поліцаї. У церковно-приходській школі, у центрі села, був їхній штаб. Одного разу від них по селі поповзли чутки про те, що готується розправа над євреями, яких зігнали з усієї Городищини.

         По селах євреїв було мало, але всіх разом нараховувалося більше 300 осіб (за офіційними даними сільської ради села Мліїва). Їм було наказано взяти із собою лише цінні речі, небагато, нібито для переселення кудись. А біля дороги на Дядюрівці, почали копати яму. Це робили теж поліцаї, а місцевих жителів відгонили, та вони і самі жахалися цього місця. Може люди здогадувались, що має щось трапитись. Навколо ями було встановлено кулемети, тому всі були під прицілом. Людей привезли: старих, жінок, чоловіків, дітей і загнали на купи землі, край ями. Мабуть вони здогадалися. Почалась стрілянина з кулеметів, люди падали прямо в яму, вбиті, поранені, живі, а які нажахані – стрибали самі. Дехто з поліцаїв кинулися до речей, билися за обручки, гроші, а інші добивали решту людей. Не врятувався ніхто. На ранок яму нашвидкуруч закидали землею, та вона «дихала» ще десь тиждень. Навіть поліцаї боялися підходити близько, і крики, і стогін, заритих напівживцем людей, наводив жах навіть на цих нелюдів.

         Коли закінчилась війна, ще довгий час мало хто знав деталі цієї жахливої трагедії. Багато поліцаїв-виконавців цієї справи втекло з німцями, інших, після війни, засудили на 10 років, але, й повернувшись у село після засудження, очевидці мовчали.

         Допоміг випадок. У кінці 50-х років делегація Мліївського колгоспу                      ім. Леніна, відвідала місто Горький, тому що Горьківський автозавод постачав машини цьому колгоспу за рознарядкою. Так було ще за часів Радянського Союзу. Саме тоді і відбулася ця хвилююча зустріч з єдиним свідком трагедії на Городищині.

         Дізнавшись про приїзд людей з України, на завод, де він працював інженером, чоловік зустрівся з мліївчанами, а коли дізнався звідки вони, розповів, як випадково врятувався тоді, у 1942 під час розстрілу, коли загинули всі його рідні.

         Коли поліцаї відволіклись, відбираючи один в одного речі жертв, він, хлопчик, кинувся тікати прямо на кулемети, і проскочив,  деручись на пагорби подалі від страшного місця. Сховавшись у бур’янах, він закляк від жаху. Так настав ранок. Згори він бачив, як закидали могилу, чув голоси, прокляття ще живих. Та мабуть інстинкт самозбереження допоміг йому витримати жахіття. Коли все закінчилося, він почав пробиратися назад в Городище, подалі від страшного місця. Сили залишили його, він знепритомнів. Стара жінка, з околиці Городища, знайшла його в полі, сховала, допомогла пережити страшне нервове потрясіння.

         Після війни вона допомогла йому знайти рідних (як саме це сталося оповідачка не знає). Пізніше він потрапив до міста Горький, вивчився, став шанованою на заводі людиною. Та дитяча пам’ять постійно повертала його в страшну ніч на Городище, де загинули усі рідні.

         Після цієї зустрічі, чоловік уперше приїхав у Мліїв на могилу, багато зусиль доклав до того, щоб могила була обнесена огорожею. Пізніше він ще неодноразово розшукував родичів інших загиблих, які теж приїжджали.

         Наскільки ця розповідь достовірна, важко сказати. Та мліївчани-старожили бережуть спогад про безневинно «убієнних». Треба щоб і молодь про це знала, берегла і передавала нащадкам.


229 thoughts on “ДО ІСТОРІЇ ЄВРЕЇВ НА ГОРОДИЩИНІ

  • Tractor Workshop Manuals

    “Having read this I thought it was very informative. I appreciate you taking the time and effort to put this article together. I once again find myself spending way to much time both reading and commenting. But so what, it was still worth it!”

Коментування заборонено