ВЕЛИКИЙ КОБЗАР І ГОРОДИЩИНА (уривок з учнівського дослідження)


До річниці народження Пророка української нації Тараса Григоровича Шевченка

Поліщук Владислав, 

учень Городищенського економічного ліцею

Із Городищиною завжди була тісно пов’язана доля Т.Г. Шевченка.  Великий Кобзар народився, як відомо, неподалік – на Звенигородщині. У дитячі роки та вже у зрілому віці багато сходив Тарас Григорович стежками Городищенського краю. У творчості поета також відображено чимало епізодів з історії Городищини. Однак, не зважаючи на велике значення нашого краю у житті Т.Г. Шевченка, у більшості доступних для широких читацьких кіл описів життя та творчості Т. Шевченка  майже відсутні відомості про його зв’язок із Городищем та навколишніми селами. Зібрати в одне ціле цю сторінку біографії Кобзаря можна досліджуючи краєзнавчі розвідки, які побачили світ останнім часом та вивчаючи фонди музеїв Городищини.  

         Дитячі роки Т.Шевченка тісно пов’язані із Зеленою Дібровою, що розташована на межі сучасних Городищенського та Звенигородського районів за 30 км від Городища. Дитинство Тараса було не з легких. Після смерті матері чи не єдиною рідною душею була сестра. Малий Тарас часто ходив до сестри Катерини, яка вийшла заміж за Антона Красицького із Зеленої Діброви. Про ці відвідини Катерина якось розповідала українському історику, археологу та церковному діячеві П.Г. Лебединцеву: «Тарас не раз прибігав… і в Зелену пішки, босий і напівголий… блукаючи із села в село, через що… називала його приблудою» [1, 61]. Пізніше, коли Тарас був помічником у кирилівського священика Григорія Кошиця, він неодноразово возив його у Зелену Діброву. Бував поет у селі і у зрілому віці у 1843, 1845 та 1859 роках.

         У дитинстві Тарас Григорович мріяв вчитися малювати. З метою пошуку вчителя для оволодіння цим мистецтвом він немало обходив довколишніх сіл. Одного разу втрапив він до маляра-іконописця із Хлипнівки, який згодився взяти його учнем. Однак новий вчитель вимагав, щоб хлопець узяв дозвіл на навчання у поміщика. Так Тарас потрапив у Вільшану. Тут виявилося, що панові Павлові Васильовичу Енгельгарду потрібен кмітливий хлопчик для прислуги. Рік пробув Тарас у Вільшані козачком у пана Енгельгарда. Цей рік він присвятив таємним вправам  з малювання: таємно змальовував олівцем картини суздальської школи, що прикрашали панські покої [2, 240-241]. У Вільшані майбутній поет дізнався чимало про участь вільшанців у національно-визвольній боротьбі проти польського панування під проводом козацького полковника Максима Кривоноса, а також про гайдамаччину [2, 66]. У червні 1766 р. до Вільшани прибув кількатисячний загін польських жовнірів, які жорстоко розправлялися з повсталим населенням. Жертвою цих розправ став титар Успенського храму Млієва Данило Кушнір. Він закликав селян міцно триматися православної батьківської віри. За це, а також за зберігання церковної утварі православних мліївських храмів священники-уніати Гдишицькі здали Кушніра полякам.   У суботу 29 липня 1766р. Данила Кушніра після тривалих тортурів доправили до Вільшани, де на очах  селян  довколишніх сіл жорстоко стратили. Голову мученика віряни викрали і передали для поховання до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського собору. Останки Данила Кушніра з часом перепоховали у Млієві навпроти Троїцького храму, понад шляхом. На могилі було встановлено дерев’яний хрест, що простояв аж до 30-х років ХХ ст. [3, 8-9]. Народні перекази про героїчну минувшину назавжди залишилися у пам’яті Кобзаря. Події  у Вільшані часів Коліївщини Шевченко змалював у поемі «Гайдамаки» «так, як чув од старих людей…» [4, 84].  Згадував Вільшану поет і у інших своїх творах. Зокрема у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». У біографії Т.Г. Шевченка є також ще один «вільшанський епізод». Відомо, що викупу Шевченка із кріпацької неволі сприяв український художник Іван Сошенко, який вісім років прожив у Вільшані. За деякими даними і Сошенко, і Шевченко у Вільшані у різний час навчалися малюванню у художника-самоука С.С. Превлоцького [1, 66]. До Вільшани поет приїжджав у 1843-1845 та у 1859 рр.

         Коли Тарас Шевченко козачкував у П. Енгельгарда, під час частих поїздок із своїм паном він також бував у селах Вербівці та Воронівці, що входили до панських земель. Згадка про ці села також є у поемі «Гайдамаки»:

Вже минули Воронівку,

Вербівку; в Вільшану

Приїхали. «Хіба спитать,

Спитать про Оксану?..» [5, 114]

         Під час навчання у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв молодий Тарас Шевченко потоваришував із багатьма передовими діячами культури того часу. Серед тих, хто залишився вірним другом Т. Шевченка на довгі роки був уродженець Городища популярний оперний співак, композитор, автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» С.С. Гулак-Артемовський. Т.Г. Шевченко бував у Городищі і познайомився з матір’ю С.С. Гулака-Артемовського – Варварою Арсентіївною. Поет завжди з великою пошаною ставився до матері друга. Так, у листі із заслання від 1 липня 1852 року він запитував про здоров’я Варвари Арсентіївни, просив низько кланятися їй [6, 12]. У музеї С.С. Гулака-Артемовського у Городищі зберігаються листи друзів, офорт Т.Шевченка з дарчим надписом Олександрі Іванівні – дружині композитора, а також ноти і титульна сторінка видання улюбленої пісні «Стоїть явір над водою», яку композитор присвятив  Т. Шевченкові. Т.Г. Шевченко також схвально відгукувався про неабиякі здібності С.С. Гулака-Артемовського  до  образотворчого  мистецтва.  У  листі до свого друга  М.М. Лазаревського поет писав, що Гулак-Артемовський «…трохи шнипорить в малярстві» [6, 23].

         Певною мірою пов’язаний був Кобзар і з іншим не менш видатним уродженцем Городища – П.П. Гулаком-Артемовським. П.П. Гулак-Артемовський відомий як ректор Харківського університету [2, 197].  Т.Шевченко знав і високо цінував творчість поета і байкаря П.П. Гулака-Артемовського. Той у свою чергу схвально відгукувався про «Кобзаря» Т.Шевченка. Про це поетові писав   Г. Ф. Квітка-Основ’яненко [1, 145].

         Під час свого візиту в Україну у 1859 році Т.Г. Шевченко гостював у відомих на той час підприємців-цукрозаводчиків та меценатів Симиренків у Млієві. Із Симиренками поета поєднувала спільна кріпацька доля. Тепер відомо, що звільнившись із неволі вони вірно служили рідній Україні. Тарас Григорович  ─ патріотичним поетичним словом, а Симиренки – розбудовуючи вітчизняну промисловість.

         На думку багатьох дослідників, Тарас Шевченко у 1859 р. приїхав до Млієва за порадою М. Максимовича, який був добре знайомий з Платоном Федоровичем Симиренком та з управителем заводу Олексою Хропалем. О.І. Хропаль приймав поета у себе вдома на Хропалевому хуторі, де після того як овдовів жив з доньками Катериною та Анастасією. Тарасові Григоровичу подобалося сидіти і малювати в альтанці на березі ставка неподалік дому Хропаля [7, 37]. Поет особливо полюбив малу Катерину, яку називав титарівною, бо Олекса Хропаль був церковним старостою. Пізніше у листі до Хропаля Т.Шевченко писав: «Титарівну ж тричі поцілуй від мене, нехай вона здорова росте, та щаслива буде» [8, 241]. Існує думка, що образ титарівни у «Гайдамаках» навіяний мліївською титарівною – Хропалівною. Саме на Хропалевому хуторі поет дізнався правду про те, що мученик Данило Кушнір родом із Млієва і до Вільшани був привезений для страти [9, 14]. Пізніше Тарас Григорович намагався замінити в поемі Вільшану на Мліїв, однак ці зміни не прижилися [1, 152]. На згадку про відвідування Млієва Т.Шевченко подарував О.І. Хропалеві офорт «Приятелі» [7, 35]. Тетяна Володимирівна Симиренко у своїх спогадах зазначала, що саме Олекса  Хропаль познайомив Т.Г. Шевченка з Платоном Федоровичем Симиренком. Коштом мецената у 1860 році у друкарні П. Куліша було видруковано 6050 цензурних і безцензурних примірників «Кобзаря».  Із листа Т. Шевченка до П.Ф. Симиренка від 26 листопада 1859 р. слідує, що гроші було надано позичково, і повертати їх  Шевченко мав примірниками книги [10, 7]. На фірму «Брати Яхненки і Симиренко» надійшло на сплату боргу 735 примірників «Кобзаря», на якому було зазначено, що видання здійснено «коштом Платона Симиренка»  [7, 36]. Після цього, як свідчить переписка  Т. Шевченка, стосунки між ним та П. Симиренком дещо зіпсувалися. Причиною тому багато дослідників називають скромність мецената, який не любив афішувати свої справи, тим більше доброчинні [11, 464]. Однак подальша переписка свідчить, що контакти між двома видатними українцями не переривалися аж до смерті Тараса Григоровича.     

         Не розірвалися зв’язки Тараса Шевченка з Городищиною навіть після смерті Кобзаря. Прикметним є те, що перший пам’ятник Т. Шевченкові на його могилі під Каневом виготовили у ливарній майстерні Городищенського цукрозаводу за проектом скульптора К.М. Терещенка. Пам’ятник-погруддя було встановлено 1 липня 1923 р. [1, 144]. Один із Симиренків – Василь Федорович, молодший брат Платона Федоровича, виділив кошти для видання кількох «Кобзарів» Т.Шевченка [8, 36].

Значний внесок у дослідження та збереження спадщини Т.Г. Шевченка зробили його нащадки по лінії старшої сестри Катерини, що жила у Зеленій Діброві. Над творами, присвяченими Т. Шевченку працював на початку ХХ ст. його онучатий племінник відомий художник Фотій Степанович Красицький. Спогади Ликери Полусмак про Шевченка записав племінник Ф. С. Красицького, також нащадок Катерини, Дмитро Филимонович Красицький. Усе життя він присвятив вивченню життєвого шляху Кобзаря. З 1946 року був директором будинку-музею Т.Г. Шевченка. Д.Ф. Красицький написав книги «Дитинство Тараса», «Юність Тараса»,  «Тарас-художник», «Тарасові світанки», «І оживе добра слава» [12, 37 – 39]. У всіх музеях Городищини є експозиції присвячені перебуванню Т.Г. Шевченка на Городищині.

         Як бачимо, Городищина відігравала у долі Великого Кобзаря неабияку роль. З цим краєм пов’язане дитинство та юні роки Т. Г. Шевченка. Сюди він  обов’язково приїжджав під час поїздок Україною. Тут, на Городищині поет знайшов добрих друзів і однодумців, які підтримували його і на дихали на творчість. Немало було зроблено людьми Городищини і для збереження пам’яті про великого сина українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бас В.В. Шевченків край: Фотопутівник. – К.: Мистецтво, 1989. – 264 с.
  2. Наш рідний  край:  Хрестоматія  з  історії  Черкащини  /  Упорядник А.І. Кузьмінський, Г.В. Суховершко,               В.Я. Чудновський. –  К.: Молодь, 1993. – 368 с.
  3. Чос В.Г. Мліївський святий / Люди і долі. – Черкаси: Відлуння-Плюс,2001. – С. 8.
  4. Пахаренко Василь Іванович. Шкільне шевченкознавство. – Черкаси: Брама-Україна, 2007. – 256 с.
  5. Кобзар. Т.Г. Шевченко / Укладач О.Д. Сиплива. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 416 с.
  6. Коваль Г.Ф. Музей С.С. Гулака-Артемовського у Городищі: Путівник. – Дніпропетровськ: Промінь, 1979. – 30 с.
  7. Шевченко О. Родина Симиренків і розвиток цукрової промисловості в Україні // Родовід. – 1995. – №10. –        С. 31 – 38.
  8. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: у 6-ти т. – К., 1964. – Т. 6. – С. 241.
  9. Симиренко Т. Очима пам’яті // Родовід. – 1995. – №10. – С. 10-30.
  10. Павлов А.В., Чухно Д.Ф. Лев Платонович Симиренко. – К.: Наукова думка,1980. – 177 с.
  11. Чалый М. Посещение Т.Г. Шевченком сахарного завода Яхненка и Симиренка // Киевская старина. – 1889. –       № 2. – С. 461 – 466.
  12. Дзюба Г.І. Історія родини Красицьких села Зеленої Діброви / Люди і долі. – Черкаси: Відлуння-Плюс, 2001. –     С. 37 – 40.

 


493 thoughts on “ВЕЛИКИЙ КОБЗАР І ГОРОДИЩИНА (уривок з учнівського дослідження)

Коментування заборонено