СМІЛИВОГО КУЛЯ БОЇТЬСЯ, СМІЛИВОГО СМЕРТЬ НЕ БЕРЕ


 

Цей вислів і те, що йому вдалося вижити на війні, колишній розвідник мотоцикліст Свирид Степанович Заєць пояснює по-своєму: «Молодий тоді був і страху не мав – це точно. А не загинув (лише двічі поранений) тому, що худий і поміщався між кулями».

         Народився в неспокійні двадцяті роки, коли зранена громадянською війною і голодом земля, її діти, бідарі піщаного Млієва ледве зводили кінці з кінцями.

         Підростаючи, хлопець збирав колоски на полях першого в краї колгоспу «Світло села», організованого в 1924 році. А далі школа, Уманський сільськогосподарський інститут. Добре вчився. Мріяв стати господарем землі. Звідти призвали в Червону Армію. Там і застала мрійника-агронома Свирида Зайця війна. Нелегко було Батьківщині в перші дні. Лихоліття, на рахунку кожний боєць. Але армії потрібні командири – грамотні, досвідчені. Разом з іншими С. С. Заєць направляється до військового училища.

Після закінчення Орджонікідзівського військового училища влітку 1943 року лейтенант Заєць здобув славу найхоробрішого бійця 3-го Окремого мотоциклетного полку, пройшовши з боями 6 тисяч кілометрів. І завжди він був попереду.

         Про один із епізодів на шляху до Перемоги ветеран розповів кореспондентам «Вісника Городищини»:

 – У жовтні 1944 року я отримав наказ штабу полку негайно розвідати  переправу через річку Мораву, що у Югославії. Взяв своїх мотоциклістів – і «пашов». Метрів за 200 – 300 до мосту був невеликий поворот, за яким дорога вже прострілювалась. Тоді ми кущами пробралися до берега. Спочатку по перилах хотів вилізти на місток, але де там – німці відкрили шквальний вогонь. Я  зразу з того містка звалився вниз. Потім разом з трьома солдатами трохи відійшли, перепливли річку і здолали опір ворога.  Тут десь взявся сапер не з нашого підрозділу – під’їхав на машині, вискочив на замінований лист, перерізав шнур і скинув вибухівку в воду. Потім мій заступник за моїм сигналом з протилежного берега переїхав з рештою мотоциклів (а там на колясках, як годиться ручні кулемети), і з наскоку, на ходу знищили обслугу дрібнокаліберної гармати, що знаходилась неподалік.

Цей випадок описується і в газеті «Труд», вирізку із якої ми знайшли в архівах ветерана: «

Спиридон Заяц лихим наскоком отбросил противника от моста, затем снял мины. В схватке он собственноручно уничтожил двух офицеров и восьмерых солдат».

 – Те, що я власноруч зняв міни – це вони приписали. А скількох німців знищив? Чимало, я їх тоді не рахував. За цей міст мене навіть представляли до звання Героя Радянського Союзу. Але командир полку заперечив: «Тільки після мене, – а поки що вистачить йому й ордена Олександра Невського».

Незабаром С.С. Заєць був удостоєний другого ордена О.Невського. Взвод під його командуванням у бою за угорське місто Петч відрізав і знищив сильне угрупування ворога. Як сказано у нагородному листі: «… В бою за місто Петч вправним обхідним маневром відрізав групу ворога в кількості 87 чоловік, що обороняли місто з південного  напрямку, і знищив її, чим сприяв  визволення міста Петч з найменшими втратами».

А це інша пам’ятка. Нічний, 100-кілометровий танковий десант по раптовому захваті м. Татарбунари. Не сподівались фашисти на таку зухвалість розвідників лейтенанта-мліївчанина. Раптовість вирішила звільнення міста без особливих боїв.

Ось, як пише про земляка-героя голова ради ветеранів 53-го окремого мотополку підполковник у відставці Анатолій Маркович Литман: «Свирид Степанович Заєць був гордістю полку. В ньому чудово узгоджувалися спокій і швидкість реакції, розумна гордість і командирська витримка, уміння вести за собою людей… Полк пройшов майже 6000 км., – і попереду – завжди рота старшого лейтенанта С.С.Зайця». Як доказ наведемо епізод із книги А.М. Литмана «6000 километров в боях и походах»: «Бой есть бой. Кто-то не поймет, что происходит, кому-то предстоит отличиться – стать героем дня. А будут и такие, для которых этот бой станет последним. Об этом напряженно думал комбат. Он водил в бой взвода и роты, но тогда они были в составе бригады, корпуса. Там рядом были старшие командиры. А теперь его отряд идет на самостоятельное задание. Он понимал – это первая большая операция в этом полку, в которой солдаты и офицеры оценят его как командира. Или он станет их признанным вожаком, или они усомнятся в нем. Лучше смерть, чем последнее. Конечно, в разведку пойдет взвод лейтенанта С.С.Заяц. Комбат к нему уже присмотрелся. В лейтенанте сочетались незаменимые качества – он был спокоен, немногословен, рассудителен, беспокоился за каждого солдата, знал его настроение, характер. С.С. Заяц окончил перед войной учительский институт и во всем чувствовался характер учителя».

Про нього пише в своїх книгах «Від Відня до Белграда» та «На південному фланзі» маршал артилерії В.Ф.Толубко.

А тепер до процитуємо статтю А. Літмана, яка була вміщена газеті «Колгоспні лани» за 9 травня 1978 року:

«Заступник міністра оборони СРСР генерал армії Толубко в своїй книзі «На південному фланзі» описують операцію, яка відбулася в жовтні 1944 року в Югославії. Треба було захопити міст через річку Велика Морава важливий об’єкт на шляху наступу частин 4-го гвардійського механізованого корпусу на Белград. Вони пишуть: «У складі першої групи перебувало шість відважних сміливців-розвідників: гвардії лейтенант Заєць, гвардії сержанти Мельников і Ховрун, гвардії рядові Єлисеєв, Черстов і Шедельман, а другу групу очолив полковий інженер, старший лейтенант Лисков.

Відважні воїни короткими перебіжками, повзком по розмитому дощами, зораному полю досягли мосту і тут же побачили бікфордів шнур, що горів. До вибуху залишалося лічені секунди. Кожна з них наближала сміливців, які вийшли до мосту, до смерті. Гітлерівці заховались і чекали вибуху. Старший лейтенант Лисков кинувся у воду і розірвав догоряючий шнур…Міст було врятовано…».

Лейтенант Заєць Свирид Степанович був командиром        взводу в 53-ому  окремому мотоциклетному Ізмаїльському Червонопрапорному ордена Суворова полку. Високий на зріст, ставний, мовчазний. Він був одним з найхоробріших офіцерів полку. Ніхто не здійснив більше нього бойових справ, ніхто не мав п’яти вищих бойових нагород. За захоплення моста через ріку Велика Морава він одержав орден Олександра Невського.

Загальновідомим лейтенант Заєць став з осені 1943 року, коли під час розвідок боєм його люди приносили цінні дані, неодноразово захоплювали «язиків»…

Влітку 1944 року під час Яссо-Кишинівської операції командир батальйону майор Бердников Ф.І. доручає лейтенанту Зайцю очолити танковий десант… Взвод осідлав чотири танки і помчав. Кулеметно-автоматним і гарматним вогнем він прокладав шлях для полку і першим ввірвався в Татарбунари. Хоробрість Зайця С.С. була відзначена орденом Вітчизняної війни першого ступеня. По шляхах України, Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини й Австрії пройшов його взвод.

Бойові операції лейтенанта Зайця С.С. вивчали в усіх підрозділах полку…»

         Всього ж, крім двох орденів О.Невського, Свирид Степанович Заєць нагороджений двома орденами Великої Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, орденом Червоної зірки, бойовими медалями – це найбільша колекція нагород з його полку. Він також має 10 подяк Верховного Головнокомандуючого, інші нагороди і в кожної своя мітка, історія, подвиг.

Як тільки визволили рідне село Мліїв командування полку надіслало його матері листа: «Шановна Ксенія Романівна! Повідомляємо Вам радісну звістку про те, що Ваш син лейтенант Заєць С.С. за зразкове виконання завдання командування на фронті боротьби з фашистськими загарбниками нагороджений орденом Червоної Зірки. Вітаємо Вас з нагородженням сина і бажаємо здоров’я і сил на благо нашої Батьківщини. Гордимося Вашим       сином – хоробрим офіцером».

Командир 53-го окремого мотоциклетного полку майор Пєтухов.

(Архів МО СРСР ф.53 омцп, о. 246562, д. 4, л. 44)

В березні – квітні 1945-го на заході Угорщини і на кордоні Австрії знову відзначається підрозділ лейтенанта Зайця С.С., і його призначають командиром мотоциклетної роти та присвоюють йому звання старшого лейтенанта. Мліївець проявляє мужність в боях і за визволення Відня.

Вітчизняну війну закінчив наш земляк в столиці Австрії,                 м. Відні, на посаді помічника начальника штабу по розвідці 53-го окремого мотоциклетного Ізмаїльського Червонопрапорного ордена Суворова полку.

Після демобілізації, навчався в Уманському сільськогосподарському інституті і тривалий час працював агрономом, поки важка хвороба не змусила його залишити улюблену справу… Трудився, як всі. Його шанували люди: за труд, за чуйне, добре серце, за привітну вдачу. Про таких, як він, кажуть: чесний, порядний, справжня людина. І це справді так: з роду селянського, Свирид Степанович увібрав у собі все найкраще: селянську мудрість, людську доброту, наполегливість, працелюбність… Завжди покладався на себе, на свої вмілі, натруджені руки, які ніколи не мали спочинку. Таким його зробило життя – нелегке, непросте – навчило, що для щастя, достатку, для радості потрібно працювати і працювати. Захопився малюванням. Чимало створено картин про рідний край, його людей, відтворено копій відомих митців. А біля хати – сад. Про нього мріяв у воєнні роки, про нього, як і про фронтове життя розповідав ветеран учням, студентам, односельцям. Закликав всіх пильно берегти мир. В ньому запорука щасливого життя, весняного буйноцвіття Симиренкового краю, рідної Батьківщини, яку добре захищав  наш земляк С. С. Заєць.

За матеріалами краєзнавчих досліджень Мліївської ЗОШ №1


189 thoughts on “СМІЛИВОГО КУЛЯ БОЇТЬСЯ, СМІЛИВОГО СМЕРТЬ НЕ БЕРЕ

  • Bathroom Design

    I loved as much as you will receive carried out right here. The sketch is attractive, your authored material stylish. nonetheless, you command get bought an shakiness over that you wish be delivering the following. unwell unquestionably come further formerly again as exactly the same nearly very often inside case you shield this increase.

Коментування заборонено