ПАЦИФІКАЦІЯ (Історія України, 10 клас)


«ПАЦИФІКАЦІЯ»

(Польські репресії 1930 року в Галичині Роман Скакун)

 Попервах влада намагалася протидіяти саботажам локальними запобіжними заходами й репресіями, такими як поглиблена агентурна розвідка, оперативне повідомляння органів безпеки про випадки саботажу й негайне проведення розслідувань, організація нічних дозорів, змушування селян до несення волосної варти, запровадження матеріяльної відповідальности всієї волости за збитки від саботажів, перевірка документів ув осіб, які привертали увагу поліції, посилений контроль за приїжджими до сіл та іноземцями, труси в хатах у «підозрілих» жителів тощо. Наведемо, приміром, деякі розпорядження коменданта львівської поліції з 20 вересня 1930:

1) На дорогах і гостинцях слід посилити патрулі, особливо вечірньої та нічної пори. Особливу увагу звертати на людей, що їдуть возами або кіньми. Під час ярмарків і торгів слід з допомогою міської поліції контролювати підозрілих осіб і тих, що вештаються без видимої цілі. Це особливо стосується до осіб віком від 15 до 30 років з числа руської інтелігенції, студентів, скавтів тощо, прибулих з міста…

2) Влаштовувати облави і ревізії в пошуках зброї, що мають відбуватися завжди по уважному, скрупульозному приготуванні – завжди несподівано, по змозі над ранок (перед світанням)…

3) Слід також звертати увагу й проводити особисті та хатні ревізії в сільських пастухів та хлопців, що займаються випасом худоби. Ці особи, часто нерозважливі, можуть бути легко використані підривними елементами…

4) Часто проводити контроль на залізничних вокзалах і пасажирських потягах у суботи й передсвяткові дні, звертаючи особливу увагу на академічну і студентську молодь (українців) і багаж, що вони перевозять…

5) Слід часто обходити й контролювати в денну пору державні споруди і загрожені об’єкти, бо підпали й вибухи готуються, як правило, вдень шляхом підкладання займистого чи вибухового надіб’я.

6) Утримувати тісні контакти з волосними вартами, що до їх складу мають належати люди молоді, енергійні й такі, що заслуговують безумовної довіри…

Починаючи з кінця серпня, були проведені масштабні арешти серед керівників і членів ОУН/УВО в Галичині, під час яких заарештовано близько 20 чільних діячів: Я. Нестора, Б. Кравцева, З. Книша та ін. 20 вересня, на виході з штаб-квартири УНДО, схоплено керівника ОУН і УВО в краї Юліяна Головінського, який 30 вересня був застрелений – начебто при спробі втекти. Однак хвиля саботажів не спадала, а навпаки, наростала.

Рішення про проведення широкомасштабної репресивної акції, тобто розміщення загонів поліції та кавалерії в загрожених саботажами селах, ухвалив особисто Юзеф Пілсудський. 1 вересня 1930 він обговорював події в Галичині з міністром внутрішніх справ Славоєм Складковським. Висловивши думку, що саботажі «не можна трактувати як якесь повстання», він розпорядився «уникати проливу крови, а натомість, у разі добровільної чи недобровільної підтримки саботажників з боку місцевої людности, застосовувати поліц. репресії, а де не поможе – квартерунок війська з усіма тяготами, з ним пов’язаними».  Керівництво акцією міністр поклав на коменданта поліції Львівського воєводства Чеслава Ґрабовського. Практику пацифікації старости й коменданти поліції Бібрського, Бережанського, Підгаєцького та Рогатинського повітів – намічених для першочергового «умиротворення» – узгодили між собою 18 вересня на нараді в Рогатині, хоча ще перед цим, 14-16 вересня, підрозділи 14 полку язловецьких уланів, що начебто поверталися з навчань,, були введені в кілька сіл Львівського (Підберізці, Гаї, Германів, Яричів Старий та Новий) та Бібрського (Грусятичі, Дев’ятники, Вербиця, Сугрів, Городиславичі) повітів. Масштабніша репресивна акція розгорнулася з 20 чисел вересня: 20 вересня компактні загони поліції були введені в села тернопільського повіту, а 21 вересня – в села бібрського, бережанського і підгаєцького повітів. Методика проведення каральних екпедицій була остаточно ухвалена 23 вересня на нарадах у МВС та в Президії Ради міністрів з участю львівського та тернопольського воєвод.

«Умиротворення» сіл виглядало, згідно з офіційними роз’ясненнями, так:

Прибувши до вказаної місцевости відділ поліції оточував село патрулями, викликав війта і волосну раду, пояснював їм ціль приїзду, вимагав видати зброю, вибухові та займисті матеріяли і виказати підозрілих осіб… З села нікого не випускали. Всі жителі мали перебувати в своїх садибах. Далі починалися труси, що були дуже ретельні. Обшукувано жилі будинки, комори, стайні, стодоли, пивниці, навіть скирти сіна й соломи; перетрушувано складене у складах. При ревізіях в громадських закладах і у особливо підозрілих осіб зривали навіть підлогу й розшивали дах. В кількох випадках, коли власники не хотіли видати ключі або ховалися, щоб утруднити ревізію – доводилось висаджувати двері й ламати замки. В деяких випадках частково розбирали навіть печі, бо ж і там знаходжено шукані предмети.

Щодо взаємодії з військом, яке вводилося в села під приводом маневрів, інструкції були такі:

Протягом найближчих днів належить скористатися з навчань відділів кавалерії, що їх організувало командування корпусної округи VI, з метою опосередкованого проведення пацифікації в повітах, що викликають найбільше застережень у зв’язку з саботажною акцією. Належить негайно приготувати списки тих волостей, в яких доцільне розквартирування навчальних підрозділів із дуже виразним зазначенням, котрі жителі даної волості… мають бути звільнені від тягарів квартерунку з огляду на свою лояльність до держави… Займання квартир у визначених місцевостях, у зазначених у списку нелояльних жителів-українців, має відбуватися з участю працівника поліції, який надасть командирові ескадрону докладніших вказівок у цьому плані. Харчі для маневрових підрозділів мають примусово достарчати жителі даної волости, з тим що керівник відділу може зажадати доставлення продовольства від індивідуально визначених жителів… Ці індивідуально визначені жителі повинні міститися в списках, що їх коменданти постерунків передадуть командирам ескадронів… Квартерунок і постачання продуктів місцева людність має відчувати як певного роду тягар, а тому не слід застосовувати цих заходів щодо лояльних жителів даної волости… Коменданти постів поліції повинні підтримувати по змозі неявний контакт із командирами військових підрозділів, надаючи їм якнайдокладнішу інформацію і уможливлюючи цим самими якнайуспішніше проведення акції…

На ділі все виглядало далеко брутальніше. Дана згори вказівка «покарати» українців, гарантований «карт бланш» на руйнування під виглядом ревізії і грабунок та знущання під виглядом «обтяжливого» квартерунку, а все це в поєднанні з задавненою нехіттю й зневагою значної частини поляків до всього українського – вилилися в розгнуздане свавілля. І якщо відділи поліції подекуди мали до сільської людности відносне вирозуміння, то вояччина поводилась із людністю надзвичай брутально. Відтак безкровної, по думці Пілсудського, пацифікації не вийшло.

До поліційної пацифікації, що тривала з 20 по 29 вересня, залучено було 17 рот поліції по 60 рядових кожна: 9 рот із школи поліції в Великих Мостах, 3 з Львівського воєводства і по 2 з половиною – з Тернопільського та Станіславівського – тобто 1041 чоловіка разом з офіцерами (поза тим, у Городенківському повіті з 2 по 7 жовтня діяв окремий компактний відділ поліції з 37 чоловіка). З 26 вересня до акції долучилося військо: 6, 9, 22 та 14 полки уланів і 6 полк кінних стрільців. Пацифікація силами поліції охопила 325 місцевостей в 16 повітах, а військова пацифікація – 168 місцевостей у 17 повітах; загалом проведено 5195 «ревізій», тобто трусів. Всього в Галичині «умиротворено» близько 450 сіл з 3500.

Каральна експедиція починалася з облави і виловлювання неблагонадійних осіб відповідно до наперед заготовлених у старостві або в поліції списків:

«Окруживши село зі всіх сторін та розставивши сторожі на всіх дорогах, около години 5 вечора кінні патрулі уланів в’їхали в передмістя Яворова: Наконечне, Наконечне-Кінець і с. Поруденко… Всіх прохожих та переїжджаючих легітимовано та провірювано імена зі списками громадян Наконечного… Задержаних зібрано в гуртки, яких патрулі гнали до будинку читальні «Просвіти». Кінний конвой змушував проваджених бігти, а коли деякі старі люди… не могли бігти, то бито їх палками по голові та де попало… Перевіривши виписаних на листі громадян та замкнувши їх в одному з приміщень читальні, коло години 9 ввечері улани розпочали биття. Викликували одного за другим по імені до другої кімнати, де при столі сидів поручик та кілька підстаршин, а біля них стояла лавка та кілька жовнірів, які виконували екзекуції. Вони накладали на уста велику чорну хустку, скидали з кожного вбрання, а потім 5 жовнірів починали бити. Били: 1) березовими палицями, грубими 3 см. в промірі; 2) нагаями з ґуми зі сталевим дротом всередині; 3) бамбусовими палицями та нагаями з плетеної шкіри, так зв. биківцями. Після 25 ударів закладали на тіло мокрі брудні мішки від соли та каїніту… Зомлілих відливали водою і після малої перерви катували їх далі. По биттю викидували кожного до сіней, де стояли двома шпалерами вояки з крісами в руках. Тут відтручувано ударами кольб кожного побитого доти, доки зовсім не викидали його надвір». В підсумку четверо чоловіка дістали по 200 буків, 13 – по 150 буків, 10 – по 100 та 50 буків. Ще шістьох побито «просто так», в т. ч. двох жінок 20 і 23 років, що хотіли подати побитим води.

У плані знущання над людністю, вояцтво було багате на різні вигадки:

Капрал Ґут приказав клякати й молитися за здоров’я ротмістра, «щоб довго жив і проклятих кабанів бив». Так само казали молитися, «щоби кінь ротмістра добре їв і здоров був». При тому так били, що люди мусили молитися. Один ходив з машинкою, а другий з бритвою і стригли як молодих, так і старих (пас через голову, і так оставляли) (с. Боків Підгаєцького пов.).

Хати «неблагонадійних» перетрушували з ретельністю, вартою достойнішого застосування:

«До хати Стефана Микитового, сина Павла, прийшло 5 поліцаїв. Дома була лиш жінка, Зофія Микитів, і діти… A która gospodyni? Я, – каже Зоська Микитів. Idź do chaty, kurwo! Otwieraj, kurwo, skrzynie! Перешукали скрині, побили вікна, портрети Шевченка і Франка побили і подерли. Czemu, kurwo, nie mówisz po polsku? Już 10 lat Polska, był czas nauczyć się!!! Кричали до переляканої жінки, окладаючи її кольбами по плечах і по руках, так що аж руки пубтікали, також копали її чобітьми в живіт… Казали [сусідам] перекопати долівку в обох кімнатах хати. Викопали глубоко, як стрілецькі рови. Усьо білля і одіння порозкидали і ходили по нім. Опісля перейшли до комори і шпихліра. Всьо збіжжя висипали на землю. Відтак казали розшивати стріху. Розшили прочолки і роги дахів у двох стайнях, розкинули верхи і середину хатньої стріхи. Також розкинули усі стіжки, змішували снопи різного збіжжя. Около 80 кіп збіжжя скинено на одну безладну купу. 10 метрів каміння, зложеного на будову, казали Рибакові Андрухові, Рожницькому Йосифові і др. розкидати. Це було понад сили Андрієві Рибакові, 60-літньому старикові. Та на це не зважали, але немилосердними ударами кольби примусили розкидати. Потім розкинули стебник в насіні. Недалеко було зготовлено 6000 цегли на будову нової хати. Цеглу теж мусіли люде розкидати… Шукали всюди за зброєю. Не знайшли нічого. Скінчивши ревізію, казали станути вище виміненим господарям і Зосьці Микитів в ряд, дали їм поголовно по кілька кольб і порадили: Uciekajcie! Побили також палицями 12-літню Ольгу Микитів і маленьку Ольгу Кушнір, 3-літню дитину, щоб не плакала за мамою. Пороскидавши всьо, тріюмфували: Teraz kaban nie będzie sterty palił, bo będzie miał co do roboty. Będzie pracował!»(с. Денисів Тернопільського пов.).                  

Зазвичай, до числа неблагонадійних входила, опріч «національно активних» селян і вся нечисленна сілька інтелігенція: вчителі, працівники куперації, «Просвіт» тощо – без огляду на їх політичну активність чи навпаки, аполітичність. Для священиків теж не робилося винятку:

«Відділ на чотирьох підводах приїхав до приходства і влетівши до хати, зібрали всю парохову родину та почали кричати до пароха «ти скурвий сину, ти бандито, курва ці маць, ренце до ґури» і, зробивши особисту ревізію, вивели жену пароха і стареньку 60-літню маму на гумно і казали розкидати збіжжя і сіно… В межичасі поставлено пароха в кухні на «бачносць», а самі поліцаї переводили ґрунтовну ревізію, якої вислідом було румовисько в хаті, якому підпало все, що в хаті було, включно з образами святих, з яких оставили на стіні один образ Матері Божої, все інше побито… По 2-годинній ґрунтовній ревізії висипали з останньої подушки пір’я на голову пароха і так опозореного вивели на подвір’я, де около 30 господарів розкидало збіжжя, та приказали разом з родиною лізти на стирту і розкидати, а все те діялося при акомпаніяменті таких поганих слів, що оден з поліцаїв плакав, бачачи таку неславу… Коли все було скінчене… пароха доставили на «мєйсце збору», т. є. до місцевої жидівської корчми. Тут начав п. аспірант переслухання такими словами: «Но, ксєнже бандито, тераз ми собє поґадами, скурвій сину! Ти учил дзєці в школє патріотичне пєсні спєваць» і т. д.» (с. Васючин Рогантинського пов.).

З особливим завзяттям нищилися різного роду символи українства на кшталт портретів Франка чи Шевченка, вивіски українською мовою тощо. Мало того, в селі Бродки Львівського повіту зрито копець, насипаний у пам’ять про Тараса Шевченка, сплюндровано цвинтар Січових Стрільців у Збаразькому повіті. Взагалі, дуже часто волосну раду під загрозою повторного приїзду карної експедиції змушували підписати резолюцію про те, що громада «самочинно» ліквідовує всі наявні на її території українські інституції й товариства, а на доказ своєї лояльности зобов’язується голосувати за ББ. Паралельно велася й передвиборна агітація за Безпартійний Блок, як-от в с. Шили Збаразького повіту:

Крім того треба додати, що в вересні-жовтні 1930 року пройшла хвиля арештів українських громадських діячів. Ще 9 вересня в Берестя разом із представниками Центроліву потрапили українські парламентарі Олександр Вислоцький, Іван Ліщинський, Дмитро Паліїв, Володимир Целевич та Осип Когут.  30 жовтня затримано голову УНДО Дм. Левицького та головного секретаря Любомира Макарушку. За кілька днів до арешту потрапила й решта президії УНДО плюс весь персонал секретаріяту українського парламентського клубу в Варшаві. Всього заарештовано 21 українського посла і 3 сенаторів. Велику частину з них звинувачено в державній зраді чи «заворушенні публічного спокою» – за «антидержавні» виступи на вічах або сеймових слухання у період з 1928 року.

Запитання до документу:

  1. Визначте мету пацифікації 1930 р.

  2. Чому польська влада вдалася до репресій проти українців?

  3. Які наслідки матиме політика пацифікації?

  4. Як автор документу ставиться до описуваних подій?


204 thoughts on “ПАЦИФІКАЦІЯ (Історія України, 10 клас)

  • Home Furniture

    I have been absent for some time, but now I remember why I used to love this website. Thanks , I will try and check back more frequently. How frequently you update your website?

Коментування заборонено