ПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛЯ ДО СУЧАСНОГО УРОКУ ІСТОРІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА


Урок є універсальною формою організації навчання, що витримала випробування часом та різноманітними реформами і не втратила свого значення до сьогодні. Секрет життєздатності уроку полягає у гнучкості, здатності до трансформації відповідно до вимог часу. Нагадаємо, що сутність уроку як форми організації навчання полягає в колективно-індивідуальній взаємодії вчителя і учнів, у результаті якої відбувається засвоєння учнями знань, формування в низ умінь та навичок, а також їх розвиток та виховання.

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя.

Сучасні історики-методисти О. Пометун та Г. Фрейман стверджують, що результатом підготовки вчителя до уроку має стати відповідність його певному переліку вимог. Вони визначають три групи ви­мог: до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці; до методики проведення уроку; пси­холого-гігієнічні вимоги до організації уроку.

  1. I. Вимоги до змісту навчального матеріалу, що опрацьовується на уроці:

  • повноцінність історичного змісту, педагогічного задуму уроку, його відповідність очікуваним результатам;

  • науковість навчального історичного матеріалу уроку;

  • вірогідність історичних фактів;

  • застосування різноманітних джерел знань;

  • достатність і структурованість навчального історичного матеріалу для формування базових знань та розв’язання ключових проблем.

ІІ. Вимоги до методики проведення уроку:

  • мотивація і диференціація навчання;

  • високий ступінь самостійної розумової діяльності учнів, їх пізнавальної активності;

  • охоплення роботою всіх учнів;

  • виховання інтересу до історії;

  • правильний вибір типу і структури уроку, засобів і методів його проведения залежно від очікуваних результатів (дидактичної мети);

  • відповідність прийомів навчання педагогічному задуму, змісту і пізнавальним можливостям учнів.

III. Психолого-гігієнічні вимоги до організації уроку:

  • педагогічний такт учителя;

  • культура мовлення, емоційність, темп мовлення;

  • врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

  • контакти з класом, наявність активної взаємодії та співпраці;

  • дотримання санітарно-гігієнічних норм

Підготовка до сучасного уроку історії або правознавства складається з попереднього і безпосереднього етапів.

Попередня підготовка до уроку передбачає вивчення змісту навчальної програми, її пояснювальної записки, усвідомлення мети і завдань навчальної дисципліни загалом та мети і завдань, які вирішує кожна тема. Упродовж року програма та календарно-тематичне планування — обов’язкові науково- та навчально-методичні інформаційні джерела, якими користуватиметься вчитель. Програма — документ, який завжди повинен бути під рукою. У програмі передбачено основні змістові лінії, обсяги навчального матеріалу, подається перелік державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, здійснено розподіл годин за темами та окремими формами діяльності (узагальнення, підсумкове узагальнення, узагальнювальне повто­рення, тематичне оцінювання, резервний час тощо), описано критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії. Все перелічене вище вчитель повинен не лише знати, а й постійно використовувати в щоденній практиці. Незнання програми вчителем та її компонентів досить часто призводить до ситуацій, коли він не може визначити навчальну та розвивальну мету уроку, об’єктивно оцінити відповідь учня, сформулювати вимоги до рівня навченості школярів тощо.

Не менш важливо для вчителя ознайомитися з підручником, навчальними посібниками, зі спеціальною педагогічною і мето­дичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, проаналізувати власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредметних зв’язків йому необхідно орієнтуватися в змісті суміжних навчальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні календарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є календарним планом роботи вчителя з пред­мета.

До початку вивчення розділу або великої теми він планує систему уроків (тематичне планування), що забезпечуе логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і навичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, визна-чає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знания із вивчених раніше розділів програми слід використати, щоб учні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до системи своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з’ясувати їх; які практичні роботи учнів включити у план і як пов’язати теорію з практикою, які передбачити екскурсії; як встановити зв’язки з іншими навчальними предмета­ми; які нові знания має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати роботу й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах роботи з теми і якими засобами вплинути на емоційні переживания школярів; як завершити роботу з теми і домогтися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програмою знання, а також набули відповідних умінь та навичок.

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель пови­нен ознайомитися з підручниками і посібниками, переглянути навчальні діафільми та кінофільми, прослухати зву­кові посібники та ін. Значну увагу слід звернути на матеріальне забезпечення практичних і лабораторних занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливо на цьому етапі з’ясувати стиль викладання у конкретному класі інших вчителів, ознайомитися з особливостями учнів, їх ставленням до навчання, навчальних пред­метів, вчителів, що допомагає швидше орієнтуватися в обстановці, знаходити правильні виходи з можливих ситуацій.

Усе це дає змогу вчителю продуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку.

Безпосередня підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його структурного елемента, оформляється у вигляді плану-конспекту уроку і може відбуватися в такій послідовності:

  1. Формулювання теми уроку.

  2. Формулювання мети і завдань уроку. Згідно із традиційними підходами, мета має три основних компоненти: навчальний (дидактичний), розвивальний, виховний.

Навчальна мета визначається на основі змісту програми (ліва частина програми). В ній спроектовано дидактичні завдання уроку, що виражаються у типових формулюваннях: з’ясувати,  ознайомити, сформувати,  розкрити, охарактеризувати.

Розвивальна мета .уроку визначається за допомогою державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учнів (права частина програми). В кожній темі передбачено розвивальний блок завдань. У розвивальній меті фіксуються ті завдання, що пов’язані з формуванням умінь та навичок (певних компетенцій). Наприклад, знаходити на карті, складати хронологічні задачі, використовувати в усній розповіді основний понятійний апарат теми, тлумачити його, підбирати факти для доведення тверджень,  аналізувати історичні джерела,  порівнювати, складати план і тези повідомлень та ін.

Виховна мета визначається на основі змісту на­вчального матеріалу, прийомів і методів, загальної організації навчального процесу. В ній прогнозується (передбачається) виховний потенціал — те, що виховує, формує змістом або окремими засобами, методами, прийомами, впливає на емоційний стан, розвиває морально-етичні засади. Наприклад, розвивати інтерес до історії власного народу; вчити пам’ятати і поважати минуле, усвідомлювати, що без знання і розуміння минулого немає майбутнього; виховувати гордість за героїчні сторінки української історії тощо.

Слід зазначити, що методисти наголошують на необхідності уникати формального підходу у формулюванні цілей уроку, оскільки такий підхід не враховує компетентнісно-орієнтованого підходу у навчанні історії. Цілі є системотвірним чинником навчання, тому ціль має бути поставлена діагностично і настільки точно, щоб можна було однозначно зробити висновок про ступінь її реалізації. Начальні цілі кожного уроку мають бути сформульовані відповідно до програмових вимог загальноосвітньої підготовки учнів за предметними компетенціями і мають вмотивовувати всі етапи уроку від початку до кінця.

  1. Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу передбачає

    визначення провідних положень та ідей і практичного матеріалу для

    їх розкриття. На цьому етапі окреслюються внутріпредметні та міжпредметні зв’язки, добираються нові факти, приклади для наповнення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню на­вичок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності

    учнів.

  2. Визначення типу та форми уроку – тип – на основі дидактичної мети, а форма – за домінуючими методами навчання.

Згідно із класифікацією, яку пропонують О. По­метун та Г. Фрейман, розрізняють такі уроки: засвоєння нового навчального матеріалу; формування і вдосконалення вмінь та навичок; закріплення та застосування знань, умінь та навичок; узагальнення та систематизації знань; контролю і корекції знань, умінь і навичок; комбіновані.

Що ж до визначення форми уроку, то тут є декілька підходів. Один із              них — визначення форми за допомогою домінуючих  методів навчання. Завдяки такому підходу уроки за формою класифікують так: словесні, наочні, ігрові, словесно-наочні, словесно-ігрові, наочно-ігрові.  Форму уроку можна визначати за видовою організацією (індивідуальними проявами) або нетрадиційними формами: урок-турнір, урок-телеміст, кіноурок, відеоурок, телеурок, урок-дискусія, урок «КВК», урок-суд, урок пам’яті, урок-прес-конференція, урок-конференція, урок «Що? Де? Коли?», урок-гра, урок-презентація тощо. Визначення фор­ми уроку є не менш важливим, ніж типу уроку, оскільки саме вона вказує на домінуючі методи та прийоми навчання.

О. Пометун та Г. Фрейман пропонують обов’язкові структурні компоненти уроку, набір яких кожному типі уроку буде різним:

  1. Організаційний момент.

  2. Актуалізація опорних знань, умінь та уявлень учнів, або підготовка школярів до сприйняття нової теми.

  3. Мотивація навчальної діяльності.

  4. Оголошення, представления теми та очікуваних навчальних результатів.

  5. Вивчення нового матеріалу (його первинне сприйняття).

  6. Осмислення нових знань і вмінь.

  7. Систематизація й узагальнення нових знань і вмінь на перетворюючому і творчому рівнях.

  8. Підбиття підсумків уроку.

  9. Інструктаж з домашнього завдання.

  10. Перевірка знань і вмінь.

В. Ми­сан визначає три основних елементи уроку: підготовчий, основний, заключний.

  1. Вибір форм організації навчання. Підібравши тип

    уроку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного елементу. Важливо продумати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи;

  2. Вибір методів і прийомів навчання. Йдеться про ме-

    тоди, які використовуватимуться на кожному етапі уроку,

    їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтерес учнів до предмета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості

    вміння навчатися, працездатність, регулярність навчальної праці, виконання домашнього завдання; активність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, потенційні

    можливості кожного;

  3. Наочно-технічне оснащения уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці;

  4. Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продумати зміст інструктажу щодо його виконання;

  5. Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий резуль­тат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення те­ми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, йо­го тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на кожен етап уроку, необхідне для проведения уроку обладнання та навчальні посібники (Перелік засобів на­вчання включає основний інструментарій уроку: підручники, посібники, історичні карти, атласи, контурні карти, наочність, роздатковий матеріал, технічні засоби навчання тощо.). Окремі вчителі в плані-конспекті уроку виділяють як окремий компонент понятійний апарат. Здебільшого це нові поняття і терміни теми або ті, що треба повторити, узагальнити, систематизувати. Поняття і терміни не є обов’язковим компонентом структури плану-конспекту. Роботу з понятійним апаратом варто планувати в ході само­го уроку.

  6. Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов’язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання;

  7. Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється

    на організаційному етапі й під час перевірки виконання

    учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного планування необхідні: 1) урахування того, який матеріал є найскладнішим для засвоєння; з окремих тем програми доцільно мати резервні години за рахунок ущільнення доступнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння програмою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчального матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інформації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи використання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних робіт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначення системи категорій і понять, осмислення яких є підґрунтям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння категоріального апарату для осмислення та розв’язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні.

Важливим аспектом підготовки до уроку є самоаналіз проведених уроків, що дозволяє внести корективи до роботи вчителя і покращити якість викладання.

Таким чином, підготовка до сучасного уроку історії є багатоаспектною проблемою, розв’язання якої сприятиме не лише удосконаленню начальної діяльності, а й саморозвитку вчителя.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Баханов К.О. Професійний довідник вчителя історії. – Х.: Вид. група «Основа», 2011. – 239 с.

  2. Власов В. Яким має бути сучасний урок історії (До Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року») // Історія в школах України. – 2008. – №1. – С. 15 – 18.

  3. Мисан В. Урок історії: план-конспект (Як скласти план-конспект та проаналізувати проведений урок історії) // Історія в школах України. – 2008. – №4. – С. 29 – 34.

  4. Фібула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. Видання 2-ге, виправлене, доповнене. – К.: «Академвидав», 2006. – 560 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запропоновані вимоги О. Пометун та Г. Фрейман