ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Мотивація навчання — спонукання (стимули), що включають активність учня і визначають її спрямованість.

У ролі мотивів можуть виступати потреби, інтереси, емоційні настанови.

Серед мотивів навчально-пізнавальної діяльності виділяють дві основні групи:

  1. Мотиви, що   містяться   у  власне   навчальній  діяльності пов’язані зі змістом навчання (прагнення дізнатися нове,

    оволодіти знаннями, виявити сутність явища); пов’язані із процесом навчання (бажання виявляти активність, подолати перешкоди у розв’язанні проблеми).

  2. Мотиви, пов’язані з тим, що перебуває поза навчальною діяльністю:

а)    соціальні — обов’язок перед суспільством, класом, учителем, батьками;

б)  самовизначення — бажання підготуватись до майбутнього, самовдосконалитись, розвинути здібності під час навчання;

в)     вузькоособистісні – благополуччя, прагнення отримати схвалення,  добрі  відгуки,  мотив  престижу,  бажання
бути першим, утвердитися в класі;

г)     негативні запобігання неприємностям з боку вчителів, батьків, однокласників.

Важливу роль у формуванні позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності відіграють методи стимулювання навчальної діяльності учнів, стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню навчальною інформацією. До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів. Ефективність навчальної діяльності учнів залежить від прояву пізнавальних інтересів, які спрямовують особистість на відповідну пізнавальну діяльність, ознайомлення з новими фактами. Ці пізнавальні інтереси піддаються стимулюванню різноманітними методами.

Метод навчальної дискусії. Ґрунтується цей метод на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, вчить самостійно мислити, розвиває вміння практичного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв’язання проблеми класом або групою учнів, її мета — обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами ширшими, ніж матеріал підручника. Як метод формування інтересу до знань, вона покликана не лише дати учням нові знання, а й створити емоційно насичену атмосферу, яка б сприяла глибокому проникненню їх в істину, отриманню від цього позитивних емоцій. Під час дискусії учні взаємно збагачуються навчальною інформацією. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення «прогалин», інші — відчувають задоволення від того, що знають більше за інших, і прагнуть утриматися на такому рівні.

Навчальна дискусія створює оптимальні умови для попередження можливих помилкових тлумачень, для підвищеної активності учнів і міцності засвоєння ними матеріалу. Вона вчить прийомів аргументування, наукового доведения. Участь у дискусії виховує в учнів уміння ак­тивно обстоювати власну точку зору, критично ставитися до чужих і власних суджень. Цей метод дає бажаний ре­зультат, якщо навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловлюватися, не боячись осуду, скеп­тицизму тощо.

Метод забезпечення успіху в навчанні. Цей метод передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток у нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Ефективний він у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням. Учитель надає такому учневі допомогу доти, доки він наздожене однокласників і отримає першу хорошу оцінку, яка піднімає настрій, пробуджує усвідомлення власних можливостей і на цій основі прагнення закріпити успіх. Уважно спостерігаючи за навчальною діяльністю кожного учня, вчитель може своєчасно прийти на допомо­гу тому, кому вона потрібна. Так запобігають появі прога­лин у знаннях окремих учнів і водночас усувають причини незадоволення й небажання вчитися. Забезпечення успіху в навчанні ефективніше, коли в учнів зміцнюють віру у власні сили, пробуджують почуття власної гідності.

Метод пізнавальних ігор. Пізнавальною грою є спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках моделюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.

Ігровий  метод навчання  визначає  цілеспрямований вплив на зміст освіти, що підлягає засвоєнню, характер взаємодії вчителя й учнів, передбачає вид навчальної діяльності.

Для ігрових методів характерні особливості, що відрізняють їх від традиційних:  наявність ігрових моделей об’єкта, процесу або діяльності; активізація мислення й поведінки учня; високий ступінь задіяності у навчальному процесі; обов’язковість взаємодії учнів між собою та вчителем або навчальним матеріалом; посилення емоційності і творчий характер заняття; самостійність у прийнятті рішення; прагнення набути вміння і навички за відносно ко­роткий термін.

Метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу. Полягає цей метод у використанні цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадки, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.

Метод створення ситуації новизни навчалъного матеріалу. Він передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмо­сферу, в якій вони отримують моральне задоволення від то­го, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свої знання, свій словниковий запас, свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою.

Метод опори на життєвий досвід учнів. У повсякденному житті за межами школи учні спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть ґрунтуватися на певних закономірностях, з якими вони знайомляться під час вивчення шкільних предметів. Наприклад, спостерігаючи за зведенням будівлі, вони бачать, як за допо­могою важелів пересувають важкі предмети, як подають на висоту цеглу або розчин за допомогою простого пристрою, не підозрюючи, що ці механізми діють на основі певних принципів (принцип дії важеля, принцип дії рухомого і нерухомого блоків). «Відкриття» на уроці наукових основ перебігу процесів, які учні спостерігали в житті чи самі брали у них участь, викликає інтерес до теоретичних знань, формує бажання пізнати суть спостережуваних фактів, явищ, що оточують їх у житті. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен визначити, що в новому навчальному матеріалі може бути відоме учням, на що можна буде спертися.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні. Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потре­би — вказівки на недоліки, зауваження.

Почуття відповідальності виховують залученням слабших учнів до повторного виконання зразків роботи (варіантів) сильніших (наприклад, можна запропонувати учневі розв’язати виконану вже задачу раціональнішим способом або задачу, розв’язану сильним учнем, повторити оригінальне обґрунтування історичного явища та ін.); закріпленням усталених способів діяльності (постійним ускладненням їх); повторним залученням школярів до аналізу складних завдань; підтриманням емоційно-творчої атмосфери на уроці; вмінням учителя висувати вимоги і перевіряти їх виконання (повторно, в системі, засобами багаторазових відповідей на одне й те саме запитання, кооперуванням, порівнянням).

Умовами формування повноцінної позитивної мотивації учнів є:

  • збагачення змісту особистісно орієнтованим цікавим матеріалом;

  • утвердження справді гуманного ставлення до всіх учнів, бачення в учневі особистості;

  • задоволення потреби у спілкуванні з учителем та однокласниками під час навчання;

  • збагачення мислення інтелектуальним почуттям;

  • формування допитливості та пізнавального інтересу;

  • формування адекватної оцінки власних можливостей;

  • утвердження прагнення саморозвитку й самовдосконалення;

  • використання різних способів педагогічної підтримки, прогнозування ситуації;

  • виховання відповідального ставлення до навчальної праці;

  • зміцнення почуття обов’язку.

З метою конкретизації мотивації учнів було проведено опитування серед ліцеїстів щодо мотивів, які спонукають їх до навчання. Серед можливих мотивів навчання учнями найчастіше керують мотиви самовизначення (знання, бажання вчитися), вузько особистісні (оцінки, престиж), рідше соціальні (обов’язок, потреба у спілкуванні) і найрідше негативні (страх критики). Однак опитування показало, що чітко виражених мотивів не спостерігається.

Новый рисунок (7)

Важливим є те, що учнями керують позитивні мотиви до навчання.