ГОЛОДОМОР – ТРАГЕДІЯ МОГО НАРОДУ


ГОЛОДОМОР – ТРАГЕДІЯ МОГО НАРОДУГолдомор

(захід-реквієм, присвячений пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр.)

Мета заходу: актуалізувати увагу учнів до історії Голодомору 1932-33 рр., виховувати гуманізм, співчуття до тих, хто пережив горе,  несприйняття будь-якого насильства, сприяти збереженню історичної пам’яті народу.

Обладнання: мелодія «Реквієм», облаштована «стіна пам’яті»,  стіл, покритий рушником, свічки, Біблія, фрагменти фільму про голодомор, ведучі – біля «стіни пам’яті», глядачі – півколом.

ХІД ЗАХОДУ

Читець  (Запалює свічку)

Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками.             Голодомор 2        

Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки – твердині,

не храми –

Скам’янілий чорнозем –

потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються

в десятиліттях

З далини, аж немов

з кам’яної гори

Надійшли.

Придивляюсь: «Вкраїна,

двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо:

«Тридцять три»

(У супроводі «Реквієму» демонструються відеофрагменти з історії Голодомору)

Ведучий 1

 «Літа 7441 від Створення світу (літо 1933 року від Різдва Христового) був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані моравиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених у лонах матерів.»

Ведучий 2 

Мало знайдеться не тільки в історії України, а й світу, таких жахливих трагедій, як голодомор 1932-1933 років. Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 людей. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Ведучий 3

Ішла тотальна війна: людей не рубали, не стріляли – у них просто забирали всю їжу, оточили військами і спокійно дивились, як вони повільно, у нестерпних муках, помирають від голоду.        

Ведучий 4 

Голод 1932 – 1933 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв. До цього небаченого за історичними мірилами голоду держава штовхала село, що відмовлялося прийняти колгоспну систему з самого початку колективізації. У 1930 році в Україні було заготовлено 400 млн. пудів хліба, у 1931 р. – 380 млн. пудів. Це було досягнуто за рахунок обезкровлення села. У багатьох селян забрали все зерно, в тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію: у 1932 р. було засіяно трохи більше половини запланованих площ. І все ж не ці чинники стали причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 року лише на 12 % був менший за середній урожай 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.

 Ведучий 1

Причинами голодомору в Україні у 1932-1933 роках є:

  1. Вивезення зерна з України.

  2. Колективізація.

  3. Розкуркулювання.

  4. Денаціоналізація.

  5. Геноцид.

 Сталін та ВКП(б) намагалися через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації. Більшовицький режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» на кістках мільйонів.

Ведучий 2  

Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму. Слухаючи історію голодомору, на думку приходять сумні рядки Великого Кобзаря, слова-плачу із поезії «Чума», у якій автор показав страшні картини людомору під час епідемії чуми. Чи не горе українського села 33-го пророче описав геніальний Тарас?

(Звучить «Реквієм»)

Учень-читець

… І люди біднії в селі;

Неначе злякані ягнята,

Позамикались у хатах

Та й мруть…

Сумують комини без диму,

А за городами, за тином,

Могили чорнії ростуть.

… Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини; дні минають,

Минають місяці, – село

Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло…

Ведучий 3

Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, – вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

Страшно було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.

Читець

Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів. Я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось,

Хоча б за коси верб.

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!

Окраєць ласки.

Чи хоч з печі диму?

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

…Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу.

Ведучий 4

Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Удари завдавались методично і цілеспрямовано. З українців виймали хліборобську душу, ламали хребет нації.

Ведучий 1

На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

А тому наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, не долюбив.

Ведучий 2

Зберегти пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Запалімо свічку пам’яті!  

Хвилина мовчання

(Перегляд фільму про Голодомор)