ХМАРИНКА, ЯКА ЧАРУЄ СВІТ


ХМАРИНКА, ЯКА ЧАРУЄ СВІТmenu_04

«Хмаринка, яка чарує світ»… Під таким заголовком вийшла якось у обласній газеті стаття відомого на Черкащині діяча культури Юрія Смолянського. Так тепло назвав він випускницю Мліївської середньої школи № 1 Гаманову Надію Василівну, артистку Черкаського обласного театру ляльок.

Чи доводилось вам бачити виставу у справжньому театрі ляльок? Мабуть, у селі одиниці дадуть відповідь “так”. Більшості людей у нашому буденному, досить напруженому житті, не до театрів і не до ляльок. Та і немає їх в селах. А артисти з міста теж рідко тішать жителів сіл та їхніх дітей своїми виставами. Але нам, мліївцям, у цьому пощастило: щоразу, коли в селі організується велике свято, приїздить до своїх односельців і радує виступами всіх присутніх, а особливо дітей, Надія Василівна Гаманова, заслужена артистка України. Адже разом з нею на сцені оживає казка.

Надія зіграла у театрі більше 100 ролей. Де тільки не виступала зі своїми колегами! I в Середній Азії, і в Росії, на Кавказі і в Прибалтиці, в різних куточках України. Але виступам у селі, де вона закінчила школу, де живуть її батьки, де вже багато років працює на ниві культури її сестра Жуля Ольга Василівна, де у неї залишилось багато друзів, надає особливого значення, адже саме звідси повела її стежина у чарівний світ мистецтва.

Ще у дитинстві ходила вона разом з мамою і татом на репетиції до клубу. Батьки були на сцені, а Надійка слухала. Слухала про місяць на небі, про козака, що їхав на війну. А як хтось “Катерину” читав Шевченкову, Надійка плакала. Згодом і сама вона вийшла на сцену – читала вірші, співала, танцювала, у виставах грала. А потім зізналася батькам, що поїде в театральне училище. Із вступом проблем не було. Очевидно, досвідчені педагоги Дніпропетровського театрального училища відразу розпізнали талант. Після закінчення пішла працювати в театр. Незабаром здобула вищу освіту в Ярославському театральному училищі-вузі.

1992 року здобула звання заслуженої артистки України. Ляльки в її руках говорять, співають, танцюють. Якось у бесіді з Надією Василівною ми запитали про її творчі плани. Вона відповіла:

– Казка – це те, із чим людина зустрічається на зорі свого життя і не розлучається вже ніколи. I це зрозуміло. Адже казка, яка оживає в ляльковій виставі, створюється ніби “на виріст”: з роками людина відкриває все нові і нові глибини у пізнанні оточуючого світу. Саме в казці сконцентровані вічні категорії моралі – Добро і Зло, Правда і Кривда, Щастя і Горе, – які повинна з перших же кроків по житті засвоїти дитина, щоб вирости справжнього Людиною. Заради цього я працюю і буду працювати, хочу зіграти ще багато цікавих ролей, хочу приносити радість дітям.

У складі творчого колективу Черкаського обласного театру ляльок, який очолює Верлінський Борис Олександрович, заслужений працівник культури України, Надія Василівна Гаманова бере участь у благодійних виставах, кошти від яких ідуть для дитячого будинку м. Черкас. Вона твердо переконана, що їхні веселі казки — справа дуже серйозна, що вони пробуджують у людині людяність, цю дивну здатність переживати чужу долю, як свою.

…Чудової краси ляльковий театр. Піднімається завіса, на якій блищить золотий зигзаг блискавки.

– На сцені був сад. На маленьких деревах із золотим та
срібним листям співали заведені механічні пташки, розміром
з ніготь!

– А потім дерева провалились в потаємні люки під підлогу.

– А потім на задній декорації з’явилася Африка. У три скачки
промчиться гривастий лев розміром в кошеня, але страшний!

  • А потім пробіг носоріг – для безпеки на його гострий

    ріг наділи гумовий м’ячик !

  • Останнім ішов слон – друг малюків, розумний, добрий,

    махав хоботом, у якому тримав цукерку!

  • А коли звірі пройшли, сонце раптом згасло. У темряві

    засвітились матові вуличні ліхтарики…

  • А в кінці завіса впала, і на ній знову заблищав золотий зигзаг блискавки.

3 такими враженнями повернулися з Черкаського лялькового театру учні нашої школи, що якось відвідали відкриття театрального сезону театру ляльок. I довго ще розповідали малюки вдома і в школі про те, що організувати поїздку на це видовище запропонувала нашим учителям справжня артистка театру Надія Василівна Гаманова, яка колись навчалася в нашій школі, гордилися тим, що свято без мліївчан на її прохання навіть не починалось, а чекали на нас, зустрічали, пригощали усіх присутніх солодощами і напоями.

Якою міркою можна виміряти рівень досягнень людини у цьому житті? Ученими ступенями чи матеріальними статками? А може, саме щирою дитячою вдячністю? Адже саме вустами дитини говорить істина.

 Л.М. Пономарьова

Жіноча доле, щедра ти на все… / Упорядник Т.М. Горідько. –

Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002. – С. 229-231.